Заварка міцністю в 20 років — інтерв'ю з Олександром Ксенофонтовим
Тепер, коли ви вже повідкривали свої обличчя, розкажи, будь ласка, як все починалося з TFC. Точніше не починалося, а відновлювалося після багаторічної сплячки групи.
Ну, це ціла історія. Цікава і навіть досить смішна. Мене дуже довго і дуже наполегливо штурхав Джон, в миру Олег Сук. Він весь час казав, що нам потрібно записатись. Я ж відповідав: «То запишись. Я тобі допоможу – все, що треба. Я готовий допомогти як продюсер, як друг. Будь-що». А він каже: «Я не хочу, щоб ти як продюсер допомагав, я хочу, щоб ти заспівав».
На що я: «Джон, придумай щось інше, щоб я не співав. Давай, я допоможу знайти тобі якогось нормального вокаліста, можливо, якусь нормальну продюсерську компанію чи ще щось таке». «Ні, я хочу, щоб ти заспівав», — він мене ще від 2006-го року напрягав тим. Я врешті кажу йому: «Олег, коротше так: я не розумію, кому це потрібно і для чого, це потрібно в принципі. Я розумію, що то є творча реалізація і так далі, тебе це пре, тобі цього хочеться, але до чого тут я? Я ж не дуже настроєний на шоу-бізнес, на усі ті діла. Я перебуваю в індустрії, але, так би мовити, «аутсайд», за кадром, я ніколи в середину не пхався і не хочу». Ну а він відповідає: «Давай так: від тебе нічого не відвалиться, ти просто заспівай один-два треки. Давай зробимо декілька заготівок, може, тобі і сподобається. Чисто по-дружньому прошу, зроби це». «Добре, окей». Сіли записали пару речей і дійсно — дуже гарно зазвучали. Дуже свіжо, навіть трохи нестандартно як для України. Тут всі вважають, що це щось західне. Є тут якісь інфлюенції арт-року, але вони так глибоко заховані, що сказати, що це рок, я б не сказав. Це поп-музика. Як на мене, поп-музика з ухилом в рок. Ось.
Записали пару заготовок, але я не мав часу ними займатися. Та Олег підключив Влада – це один з досить відомих і сильних учасників нашої групи ще початку 90-их. І Влад записав дуже гарні партії на гітарі, а потім просто з головою занурився у продюсування і роботу над цим матеріалом, в нього була купа різних ідей і різних пропозицій. Тиск на мене подвоївся, надворі якраз був 2009-ий рік. Ну, скажу так, вже у 2010-ому ми записали два синґли, ба навіть три. Третя композиція більш така релаксаційна, повільніша, ми її ще не світили. А два синґли ми записали, і я поставив умову. Кажу: «Люди, ви вже перестаньте тиснути на мене з тим усім, давайте так, якщо ця музика тут комусь потрібна в Україні, хоч комусь, хоч хтось її чекає, ми це зробимо. Ми поставимо її на радіо і зробимо ці пісні більш-менш прийнятними. Дамо їм можливість вижити у цьому середовищі. Якщо ж це нікому не потрібно, якщо це просто наша забаганка, якась примха, ну тоді нехай буде примха. Запишемо собі цілий альбом, подаруємо колегам і будемо слухати самі в машині». До речі, ця музика для машини просто ідеальна. Давайте таким чином зробимо: ми поставимо цю пісню, але абсолютно інкоґніто. Наші імена не мають ніяким чином ні допомагати, ні заважати цій пісні. Пісня рухатиметься сама, єдине, що потрібні такий ко-продакшн і ко-продюсинґ, щоб, коли ця пісня в кінцевому вигляді вже з’явилась, то це має бути зроблено разом з нами людьми, які розуміються на сучасному як продюсуванні, як саунді, так і на сучасному, скажімо, розумінні промоушена музики». І ми розпочали роботу з компанією ФДР Медіа Сервіс з Романом Кальмуком. Я кажу: «Ромчик, (теж мій близький колега) треба допомогти просто, щоб ця пісня без тиску, таких особливих піарних штучок з’явилася на радіо. І щоб радіо поставивши її, самі оцінили її — ця музика має, скажімо, право на життя зараз чи все-таки це якісь сентенції динозаврів, які повиживали ще з мезозойського періоду і не мають права на існування в цьому медіа-просторі». Роман загорівся, каже: «Супер, хлопці. Мені подобається те, що ви зробили. Це сучасна музика, тут абсолютно немає ніяких сентиментів по старому, жодної ностальгії. Це абсолютно сучасний музон, при чому не такий стандартний, до якого ми звикли. Я це розішлю на радіо і навіть переконаний, що пісня звучатиме в ефірі». Ми записали барабани на ФДРі. Все інше робилося в основному між моєю студією і американською студією Влада, а мастеринґ зробили в Джорджа Маріно, я вже з ним давно працю. Ось.
Пісня дійсно почала розкручуватись на диво як для такого колективу, який дуже віртуальний і живе поміж Львовом, Києвом і Америкою. І хлопці мене добили, що називається кінцево, і ми зняли кліп. Кліп дуже оригінальний. Ми думали, які гарні ефекти завести, такі, які би наc вставляли, нам подобалися. І зупинилися на тому, що це має бути графіті, але ми не знали, яке графіті. Графіті типове підліткове мене не вставляло. І я почав відшуковувати таке графіті, яке б мені дійсно сподобалося. І знайшов лайт-ґрафіті або фріз-лайт, як це називається, це малювання світлом на довгих витримках у кадрі. Можна малювати цікавих персонажів, можна малювати якісь там сяйва і так далі, і воно живе. Це не є пост-продакшн, якесь малювання в фотошопі, це є живий малюнок світлом прямо в кадрі, при чому живою людською рукою. Ну дуже класно. Це ручна робота. І ми зробили цією технікою експериментальну роботу. Ми не були впевнені, що вийде. Ми особливо і не вагалися з тим всім. Запросили з Москви хлопців, які дійсно першопрохідці у цій справі. Вони дуже гарно це роблять. Не важко натрапити на їх сайт, на їхні роботи. Ми їх запросили. Їм так само сподобалась пісня, вони із задоволенням відгукнулися на нашу пропозицію про співпрацю. І ми засіли на три ночі і відпрацювали кліп. Зняли це з дітьми. Дімка Перетрутов був і режисером, і оператором. І вийшло те, що вийшло. Там з’явився цікавий персонажик мальований світлом. Ми його назвали Фрізі, і навіть думаємо, що зараз його можна використати як своєрідне лого нашої групи. Після цього відбулося те, що відбулося. Я дуже впирався, і досі не певен, що це дуже було потрібно. Ну, зробили презентацію, поки Влад був ще в Україні. Абсолютно нормальний стан, коли кліп ще під час презентації був не готовий, нам його довозили, збирали по частих. З першого разу він навіть не запустився на екран. Там презентували акустичну версію Give Me A Scream (Дай Мені Крик). Як на мене, вийшло дуже так тепло. Тепла презентація була, дуже така м’яка.
Тобто можна зробити висновок, що ваш експеримент вдалий, так?
Зовні все вказує на те, що все ніби вдалося, тому що є живий інтерес, і цей інтерес іде по зростаючій. Він буде існувати, але це більше віртуальний проект, тому що ми живемо далеко один від одного і музика твориться, для музики десятки тисяч кілометрів нічого не варті, але щодо якогось існування живої групи, така яка репетирує разом, яка живе якимись спільними проектами, івентами ще чимось, то тут дуже складно, тому що ми так сильно розділені взагалі і дуже багато чого у нас різного. Крім музики нас практично зараз мало що об’єднує. Це дуже віртуальний, але в той же час це живий проект.
А робота над наступними піснями триває?
Так, разом із ФДР-ом. Ми тут напрягли Яріка, який працює з нами по барабанах, і Романа, який допомагає нам у ко-продюсинґу. Вже є ще два нових треки, які ми дуже хочемо записати. Іде робота досить жваво. Але я би зараз особливо якісь аванси не видавав з цього приводу, бо у Влада дуже багато концертів і роботи по Америці. Я зараз загружений двома величезними проектами плюс ми пишемо новий альбом для Руслани. Джон наш і в Ґорґішелі, і в Мертвому Півні. Він у нас на розхват, такий хлопець. Ну, якось будемо то клеїти докупи.
І останнє запитання. Технічного характеру. Пісня Give Me A Scream і Дай Мені Крик — переклад з якої мови на яку робився, чи писали два незалежних тексти?
Скажу так. Дуже цікава історія тексту. Чому англійські тексти. Я спочатку дуже наполягав на тому, щоб була англомовна версія, щоб була прем’єра її, щоб люди в принципі не асоціювали нас з нами. Я того не хотів. Це інкоґніто було дуже потрібно для того, щоб на себе подивитися з боку, тому пішла англійська версія. Але насправді первинна версія була українською мовою. Був написаний український текст, дуже гарний текст, він мені дуже подобається. І з тим текстом ми експериментували, там багато було усяких різних варіантів. І оце от Дай Мені Крик це такий ніби заморожений трошки, зупинений, стиснутий, полегшений трохи крик в пісні як дуже-дуже легкий вокальний ефект переходить на різні голосові регістри. І Give Me A Scream, коли з’явилася ця фраза, вона дуже, якщо чесно, навіть фонетично, фонемно звучить ліпше, ніж українська фраза. Українська фраза за рахунок «и» трошки складніша. Тому все-таки ми постановили, що Give Me A Scream – це є більш така відповідна назва до цієї пісні. І коли ще перша заготовка робилася, то там була фраза, правда не Give Me A Scream, а Give Me A Dream (ми до неї причепилися). Це знаєте, коли музиканти пишуть, вони на такій тарабарській, чи марсіанській мові роблять собі заготовки, роблять собі якісь фрази. Оце Give Me A Dream від самого початку звучало, а текст був первинний україномовний. І він глибший, і він, як на мене, глибший ніж англомовний. Англомовний написала Natalie Wilde. Він такий більш американізований, типовий американський текст. А український текст нетиповий.
Джерело: fdr.com.ua
Коментарі
Коментувати