Микола Мозговий:«Не знаю, хто такий Пономарьов...» — інтерв'ю
Микола Мозговий
Він – із тих, кому пальця в рота не клади. І цього разу Микола Петрович, який, окрім творчого, має ще й поважне керівне амплуа – уже близько п’яти років керує столичним Палацом “Україна”, перемив кісточки українському шоу-бізнесу.
«Пугачова, Кіркоров, Ротару не співають. І не хочуть...»
— Миколо Петровичу, ваш зоряний час припав на 1970-80-ті. У чому принципова відмінність між тодішньою і сучасною естрадою?
— У ті часи грали і співали “наживо”, а зараз – дурять народ. Колись цей процес контролювала держава – не дозволяла співати під фонограму. Тепер – дозволяє. Увесь цей безлад у нашому шоу-бізнесі через те, що питання “живого” звуку не врегульоване законом. Через цей “бардак” і шоу-бізнесу як такого немає...
— Тих, хто співає під “фанеру”, мали б за законом карати?
— Безперечно. Приходите ви, скажімо, у ресторан. Вам показують красиву картинку, ви платите 500 грн., а подають вам зовсім іншу страву. Смачно?.. Ви вийдете з ресторану голодним. Так і з музикою. Виходить на сцену – а не співає. Не співає Пугачова, не співає Кіркоров, не співає Ротару... Не співають – і не хочуть! А їм все одно платять гроші. Може, люди вдячні за те, що вони ощасливили їх своєю фонограмою...
— Чому люди йдуть на “фанерних” виконавців?
— Мені важко пояснити це явище. Потрібно запитувати у тих, хто ходить, — чому вони такі зомбовані? До речі, коли не приїжджаю до Львова, тут завжди Кіркоров працює. Публіка має те, що хоче... Водночас не чую, які у Львові є піаністи, джазмени, оперні співаки... На “попсові” ж концерти я не ходжу! Борюся з вітряками, та все безрезультатно... В Палаці “Україна”, до речі, малий відсоток російських гастролерів. Більшість тих, хто дає концерти на сцені “України”, – українські артисти. Є частка закордонних.
— Хто за останній час у вас аншлаг збирав? Це ж усе-таки один із найбільших в Україні залів – на близько чотири тисячі місць...
— Аншлагів ніхто не збирає. Аншлаг – це коли продані усі квитки. А коли є запрошені — це не аншлаг. В Україні успішним можна вважати концерт, на який продали 60 відсотків квитків. За останній час успішно у нас виступив “Квартал-95”. Недавно порадував мене своїм майстерним виступом Кріс Рі. Іноземні артисти, які гастролюють в Україні, працюють “наживо”. А наші практично усі, уся та “попса”, співають під “фанеру”. Не можу робити аналізу якості “фанери” та й не хотів би. Це — клоунада!
«Оренда Палацу «Україна» коштує 170 тис. грн.»
— А ви не можете забороняти на сцені Палацу “Україна” “фанерні” концерти?
— Не маю такого права чи повноважень. От був би закон... Хоча б такий, як у Росії (наші північні сусіди заборонили артистам використовувати фонограму на офіційних концертах, які проводять на кошти із державного бюджету. – Г. Г.).
— Наскільки зменшилася кількість концертів у Палаці “Україна” за рік фінансової кризи?
— Концертів поменшало, але не набагато. Жалітися не буду. Ми ж не бюджетна установа. Палац на самоокупності. Що заробляємо – з того й живемо. План виконуємо, податки сплачуємо. У мене працюють сотні людей.
— Знижки артистам, які хочуть орендувати палац, не робите — аби більше задіювати установу?
— А чому я повинен комусь надавати знижку? За красиві очі? Оренда Палацу “Україна” нині коштує 170 тисяч гривень. Ціна однакова і для українських, і для іноземних артистів. А чому вона повинна різнитися? Ви ж не приходите до магазину і не кажете: “Дайте мені ось тієї ковбаси, але дешевше, бо я — українець”...
— Але той же Кріс Рі може поставити ціну на квитки і вісім тисяч гривень, а наш Олександр Пономарьов і півтори тисячі не поставить...
— Так нехай Олександр Пономарьов спершу доросте до Кріса Рі! Зрештою, чим на більшу суму продамо квитків, тим більші податки сплачу державі. Наповнюю бюджет. А чи наповнює його Пономарьов? Чи Козловський? Чи якась там співачка? Та вона тільки хизується, у що одягається і які лінкольни має... А чи віддає щось державі? Нічого!
— Якщо згадувати про колишні правила гри на естраді, то кажуть, що раніше талантам було легше “пробитися”. А тепер усе вирішують гроші...
— Талант або є, або його немає. А слово “пробитися” мені не зрозуміле. І раніше було важко, і тепер нелегко. Колись, щоб тебе полюбили в Україні, потрібно було їхати до Москви. Тепер – інші трудності і особливості. Чи зводяться вони лише до питання грошей, не знаю – не мав досвіду. Онуки ще замалі, щоб їм у цьому питанні допомагати. А діти – уже дорослі.
— Як автор таких глибоких шлягерів, як “Край”, “Минає день, минає ніч”, як реагуєте на низькопробні тексти пісень, мелодії із трьох нот?
— Коли п’ять років тому Віктор Ющенко прийшов до влади, він сказав: “Тільки професіонали займатимуться своєю справою”. І що зробив? Хто керує Національною телекомпанією України? Василь Ілащук, який нічого в цій справі не тямить. От і маємо на нашому телебаченні те, що маємо. Усякий непотріб, мильні опери... Маємо міністра культури Василя Вовкуна, який каже, що він – режисер, а насправді він – артист. То що, він соромиться свого фаху?.. Якщо житимемо у суцільній брехні, далеко не заїдемо.
Зрештою, що ми маємо свого? Вєрку Сердючку, яка вже усім на світі остогидла. Не маємо нічого українського. Усе, що мали, не захотіли сприймати. От все й розсипалося... Треба скрізь шукати таланти. Та головне – зрозуміти, як їх виховувати. Коли ж приходить таке розуміння, постає питання коштів. Як на мене, цим повинна опікуватися держава. Адже приватні потуги ні до чого путнього не привели.
— Скоро – вибори президента. Як гадаєте, відбудеться в Україні переформатування політичних еліт?
— В Україні вісімнадцять років застій. Він розпочався відтоді, як Леонід Кравчук став президентом. Чи зміниться щось після виборів? Не знаю... Дуже хочу, щоб змінилося.
«Не знаю, хто такий Пономарьов...»
— Недавно мала розмову з Олександром Пономарьовим, вашим колишнім зятем. Видалося мені, що між ним і вашою донькою Оленою Мозговою зараз не найкращі взаємини...
— Нехай би краще задумався про те, що в цивілізованому світі чоловіки на його місці аліменти сплачують. Він має дитину. Так нехай одягне її, купить їй щось, а вже потім базікає...
— Раніше ви стримано про Олександра відгукувалися...
— Треба ж було підтримувати штани... А тепер не те що не спілкуюся із ним — не знаю, хто це такий... Невдовзі буде судовий процес між ним та Оленою. Колись же треба за рахунками платити...
— Олена, до речі, колись співала. Не шкодуєте, що у доньки не склалася пісенна кар’єра?
— Не шкодую. У кожного – своя дорога. Олені пісенна кар’єра не потрібна. Вона робить проекти і комфортно почувається у житті. Мені як батькові до вподоби те, що подобається моїй доньці.
— Рецепт покращення настрою від Миколи Мозгового...
— Встаньте вранці, і навіть якщо сонечко не яскраве, скажіть: “Сонечко, спасибі тобі, що ти світиш!”. Помоліться Господу, попросіть у нього пробачення – і радійте життю.
Довідка «ВЗ»
Микола Мозговий народився 1 вересня 1947 року в с. Сарнів Хмельницької обл. 1969—1973 рр. — навчався у Харківському юридичному інституті. З 1971 р. по
1973 р. паралельно навчався у Республіканській студії естрадно-циркового мистецтва у Києві. Закінчив і Київську державну консерваторію ім. П. Чайковського. 1971—1994 рр. – соліст “Укрконцерту”. З 1993 р. очолює Український мистецький фонд ім. В. Івасюка. З 1999 р. – завідувач кафедри теорії та методики постановки голосу Інституту мистецтв при Національному педагогічному університеті ім. М. Драгоманова, професор. З березня 2005 р. – генеральний директор і художній керівник Національного палацу мистецтв “Україна”.
Джерело: navsi100.com
Коментарі
Коментувати